Щодо просування деінституціоналізації та надання послуг в Україні задля забезпечення незалежного життя людей з інвалідністю, людей старшого віку та дітей з інвалідністю в сім’ях та громадах.
Ми, представники та представниці громадянського суспільства, які підписались, адвокатуємо за негайну зміну підходів до соціальної політики в Україні, проведення деінституціоналізації (надалі – ДІ) та розбудову послуг в громадах. Ми переконані, що утримання дітей, дорослих з інвалідністю та людей старшого віку в закладах стаціонарного догляду (надалі інституції) не відповідає вимогам Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.
Ми поділяємо позицію Комітету ООН з прав осіб з інвалідністю про те, що утримання людей з інвалідністю у інституціях – це дискримінаційна практика. Це також фактичне позбавлення правоздатності та волі на підставі порушень здоров’я в порушення статей 12 та 14 Конвенції. Це становить ризик примусового медичного втручання із застосуванням психотропних препаратів та ризик застосування наркотиків та інших обмежувальних та “корекційних” заходів, також загрожує іншими масовими та грубими порушеннями прав людини.
Під інституціями ми розуміємо всі заклади, які відповідають характеристикам виокремленим Комітетом:
- відокремлення людей з інвалідністю від незалежного життя в громаді;
- патерналістський підхід у наданні послуг;
- неузгоджене обов’язкове залучення помічників та відсутність або обмежений вплив на те, хто надає допомогу;
- відсутність контролю людини над повсякденними рішеннями;
- відсутність вибору для зацікавлених осіб щодо того, з ким вони живуть;
- жорсткість розпорядку незалежно від особистої волі та уподобань;
- однакові дії в одному місці для групи осіб під певним контролем;
- нагляд за побутовим устроєм;
- непропорційна кількість людей з інвалідністю в одному місці.
Ми наголошуємо, що “інвалідність – це поняття, яке еволюціонує, і що інвалідність є результатом взаємодії, яка відбувається між людьми, які мають порушення здоров’я, і відносницькими та середовищними бар’єрами, які заважають їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими”. Саме тому, обов’язком держав є не створення сегрегованих відокремлених місць для примусового утримання людей з інвалідністю, а навпаки розбудова доступного середовища, послуг та усунення бар’єрів, щоб кожна людина з інвалідністю могла незалежно та на рівних проживати в громаді.
Ми нагадуємо, що причиною потрапляння людей з інвалідністю в інституції є не інвалідність, а саме бар’єри, які необхідно поступово та систематично усувати:
- законодавчі обмеження правоздатності людей з інвалідністю;
- відсутність механізмів для прийняття рішень;
- фізична недоступність інфраструктури населених пунктів:
- відсутність житла, доступного для людей з інвалідністю;
- відсутність інформації у доступних форматах;
- відсутність або недостатня кількість послуг на рівні громад (наприклад, послуги підтриманого проживання та послуг підтримки родин);
- ставлення до людей з інвалідністю, особливо до людей з інтелектуальною та психосоціальною інвалідністю, як до не повноцінних членів суспільства;
- інші бар’єри.
Сьогодні, коли Україна має долати виклики війни, реабілітація поранених, інтеграція внутрішньо переміщеного населення, повернення біженців, які знаходяться поза межами країни, відновлення зруйнованої інфраструктури тощо й одночасно – вибудовувати правову архітектуру країни-кандидатки в Європейський Союз, перегляд підходів до реалізації соціальної політики та надання послуг є як ніколи важливим. Адже саме зараз такі послуги є вкрай затребуваними найрізноманітнішими групами в українському суспільстві – внутрішньо переміщеними людьми, людьми з інвалідністю та/або травмами внаслідок війни, ветеранами та ветеранками, членами їхніх родин. І саме зараз в України вже є підтримка та орієнтири, як зробити ці зміни суспільно орієнтованими та такими, що базуються на стандартах прав людини та підходах ЄС.
Ми об’єднуємо наші зусилля задля реалізації прав людей з інвалідністю на незалежний спосіб життя і включення до громад. Під час підготовки досліджень, проведення оцінки потреб, розробки короткострокових та довгострокових рішень ми керуємося наступними принципами:
- всі люди з інвалідністю, незалежно від статі, віку, стану здоров’я, виду інвалідності, мають право на незалежний та самостійний спосіб життя, і твердження про те, що деякі люди не можуть жити самостійно та повинні залишатися в установах, є дискримінаційним;
- для незалежного способу життя людям з інвалідністю, включно з людьми з інтелектуальною та психосоціальною інвалідністю, має надаватися відповідна підтримка та послуги, розбудова яких є завданням та обов’язком держави й громад;
- кожна людина має право на прийняття рішень щодо того де, як і з ким їй жити, тому людина з інвалідністю має отримати усю необхідну їй підтримку у процесі прийняття рішень;
- процес деінституціоналізації має обов’язково включати скасування інституту недієздатності та впровадження моделі підтримки прийняття рішень;
- процес деінституціоналізації передбачає створення послуг на рівні громад для людей з різними видами інвалідності, сімей з дітьми з інвалідністю;
- люди з інвалідністю, особливо ті, які вийшли з інституцій обов’язково мають залучатися до прийняття рішень, у тому числі щодо політик у сфері інвалідності;
- немає жодних виправдань для збереження практики розміщення людей у інституціях (закладах стаціонарного догляду, або інших сегрегованих закладах);
- розміщення у інституціях ніколи не повинно розглядатися як форма захисту людей з інвалідністю чи як їхній “свідомий вибір”.
Ми вважаємо, що держава у співпраці з громадянським суспільством має негайно розпочати роботу щодо виконання статей 12, 13 і 19 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю:
- змінити підходи до розуміння правоздатності та дієздатності, щоб усі люди з інвалідністю були рівними перед законом і могли вільно користуватися своїми правами;
- реформувати систему стаціонарного піклування та створювати послуги в громадах, щоб зрештою кожна людина з інвалідністю могла незалежно обирати своє місце проживання;
- розбудовувати доступну інфраструктуру на рівні громад, зокрема в процесах відновлення і євроінтеграції.
Виходячи з вищенаведеного, ми представники_ці громадських організацій та об’єднань, а також експерти_ки, які підписались, ставимо собі на меті адвокатувати за деінституціоналізацію та відповідне реформування сфери надання послуг підтримки в Україні задля забезпечення незалежного життя в громадах дорослих людей з інвалідністю, людей старшого віку та дітей з інвалідністю.
Підписи експертів_ок Ужгородської групи та/або організацій:
- Fight For Right
- Українські правозахисні ініціативи
- Проєкт “Психічне здоров’я для України” (MH4U)
- Станіслав Туріна
Закликаємо організації громадянського суспільства приєднуватися до декларації намірів. Це можна зробити, заповнивши форму за посиланням
