У другій половині XX століття низка європейських країн, зокрема Швеція, Ірландія, Італія, Великобританія, а також США, стали на шлях деінституціоналізації. Про те, як це відбувалося – від створення інституцій до їхнього закриття, а також про перспективи України – детально йдеться в нашій статті “Історія та реальність”. У цьому тексті ми наведемо деякі приклади, які можуть бути цікавими для України.
Швеція: Рух незалежного життя та закриття інституцій
Швеція запровадила соціальні послуги, включно із підтримуваним проживанням, ще у 1980-х роках. У 1982 році країна ухвалила відповідний закон, який покладав відповідальність за надання необхідної підтримки людям з інвалідністю на муніципалітети.
У 1984 році у Швеції був заснований Рух Незалежного життя (організація STIL), що боровся за незалежний спосіб життя для людей з інвалідністю. Того ж року була організована національна мобільна служба, що сприяла можливостям переміщення людей з інвалідністю. Крім того, парламент у середині 1980-х років ухвалив рішення про забезпечення житлом, яке сприяло можливості переїзду людей з інвалідністю у громади з інституційних закладів. У 1995 році була реалізована радикальна психіатрична реформа.
Ці та інші закони сприяли остаточному закриттю інституційних установ – як для дітей, так і для дорослих з інвалідністю, вже у 2000 році. Понад 10 тис. осіб змогли розпочати вільне життя у громадах. На 2024 рік 90 % людей з інвалідністю мають доступ до повного спектра соціальних послуг у цій країні. Зараз Швеція працює над активним включенням людей із психосоціальною та інтелектуальною інвалідністю у життя громад.
Італія: реформа психіатрії та сотні послуг у громадах
Італія розпочала деінституціоналізацію послуг для людей з інвалідністю у 1970-х роках – з психіатричних закладів. На чолі реформи стояв доктор Франко Базалья, який у 1977 році оголосив про закриття психіатричної клініки у місті Трієст, чим започаткував повернення людей з інтелектуальною та психосоціальною інвалідністю до незалежного життя у суспільстві.
Ідеї Базальї поширилися по всій Європі, а вже у 1978 році Італія ухвалила так званий закон № 180, який скасував стару систему державних психіатричних лікарень.
У 2000 році Італія закрила останній психіатричний стаціонар, і стала першою в світі країною без психіатричних лікарень. Станом на 2024 рік, 85% людей з інтелектуальною та психосоціальною інвалідністю мають доступ до соціальних послуг у громадах.
На реформі психіатричних закладів Італія не зупинилася. За останні 10 років країна закрила 20 великих інституційних закладів та створила понад 200 нових соціальних програм для людей з інвалідністю. Це дозволило забезпечити приблизно 100 тисяч людям з інвалідністю незалежне життя в громадах.
Поточні зусилля Італії зосереджені на покращенні громадських служб психічного здоров’я та вирішенні проблем бездомності серед колишніх пацієнтів та підвищенні якості догляду у громадських закладах.
Ірландія: незалежне життя для всіх
Ірландія проводить деінституціоналізацію понад 20 років, почавши із денституціоналізації послуг для людей з інтелектуальною та психосоціальною інвалідністю. Ключові законодавчі зміни полягали в ухваленні двох законів – про охорону здоровʼя та про психічне здоровʼя, у 2001 році. Вирішальним став також політичний документ “A Vision for Change” від 2006 року – він рекомендував закриття застарілих психіатричних лікарень та розвиток громадських команд з психічного здоров’я у регіонах.
З 2011 року країна закрила понад 80% великих закладів, розробивши широкий спектр соціальних послуг. Станом на 2024 рік 95% людей з інвалідністю мають доступ до підтриманого проживання у громадах; незалежне життя розпочали 70% людей з психосоціальною та інтелектуальною інвалідністю.
Молдова: дитяча деінституціоналізація та виклики у громадах
Помічним для України може стати досвід Молдови. Звіт Lumos показує, що Молдова з 2007 по 2013 рік змогла скоротити кількість дітей в інтернатах на 70%. Зараз їх там перебуває менше 1000. Близько 10 років тому Молдова також почала деінституціоналізацію послуг для дорослих, передбачивши адаптацію законодавства для закриття великих інституцій та розвиток послуг у громадах.
Країна впроваджує послуги з підтриманого проживання, створення денних реабілітаційних центрів для людей з інвалідністю, а також проводить постійний моніторинг процесу ДІ для його вдосконалення. Звіт UNPRPD від 2023 року показав, що кількість людей, яких утримували у великих психіатричних лікарнях Молдови, зменшилася з 1810 до 1100. Це вдалося завдяки відкриттю центрів психічного здоровʼя у 26 районах країни, що забезпечило соціальні послуги близько до місця проживання людей, які таких послуг потребують.
EASPD водночас зафіксувало затримки у фінансуванні послуг для громад у Молдові, а також у їхній якості, адже постачальників вибирають скоріше за найменшою ціною. Також є проблеми (з якими може стикнутися й Київ) із рівнем зарплат для соціальних працівників/-ць.
Північна Македонія: інклюзивна освіта та підтримане проживання
Північна Македонія, зі свого боку, розробила національну стратегію ДІ, впровадила низку пілотних проєктів інклюзивних громад і провела інформаційну кампанію для подолання стигми щодо людей з інвалідністю. Звіт ENIL-EDF DI Global Report 2022 показав, що кількість дітей в інституціях зменшилася майже вдвічі з 2016 до 2021 року, а 35 % дітей з інвалідністю почали відвідувати загальноосвітні школи. Для дорослих Північна Македонія впровадила програми підтриманого проживання та денного догляду.
Критикують країну за недостатню кількість соціальних послуг, нестабільне державне фінансування, брак кваліфікованого персоналу. Звіт Єврокомісії за 2022 рік констатував також проблемність інфраструктури та стигматизацію, яка досі існує у суспільстві щодо людей з інвалідністю.
З якими проблемами стикаються країни Європи на шляху деінституціоналізації
Наразі основним типом альтернативного догляду у Молдові та Грузії наразі став сімейний догляд. Прогресу на цьому шляху досягли також Румунія та Туреччина. Як мінімум дитячу деінституціоналізацію продовжують втілювати Австрія, Польща, Чехія.
На жаль, дотепер окремі країни Європи, а також Азії, покладаються на інституційну опіку більше, ніж на розвиток інклюзії. Так, Бельгія, Болгарія, Чехія та Угорщина, попри значний прогрес у деінституціоналізації, отримали критику від Європейського комітету з прав людини щодо недостатніх зусиль з впровадження соціальних послуг та інклюзивної освіти.
Дослідження показують, що інституційна опіка обходиться державам набагато дорожче за послуги з підтриманого проживання. Зокрема, дослідження HUD USER довело, що у США витрати на утримання в будинках для людей похилого віку становлять 5243 долара, тоді як підтримане проживання обходиться у 928 доларів на місяць. Дослідження Effective Health Care Program також показало, що підтримане проживання на рівні громади є економічно вигіднішим і має значні переваги для здоров’я та емоційного стану пацієнтів у порівнянні з інституційним доглядом.
Спираючись на досвід країн, які вже впровадили низку змін на шляху до незалежного життя людей з інвалідністю, Україна могла б втілити деінституціоналізацію якнайкраще.
У цьому розділі ми висвітлюємо іноземні досвіди, які Україна може вивчити для подальших реформ.
