Наприкінці лютого 2025 року Міністерство соціальної політики України презентувало Стратегію реформування психоневрологічних, інших інтернатних закладів та деінституціоналізації догляду за повнолітніми особами з інвалідністю та особами похилого віку до 2034 року, більш відому як Стратегія деінституціоналізації.
В Україні деінституціоналізація продиктована як гострою внутрішньою потребою звільнити з місць несвободи десятки тисяч людей з інвалідністю та повернути їх у громади, так і вимогами Європейського Союзу на євроінтеграційному шляху України. Міністерка соціальної політики України Оксана Жолнович, її заступниця Уляна Токарєва та Радниця – Уповноважена Президента України з питань безбар’єрності Тетяна Ломакіна в рамках презентації окреслили основні засади майбутньої реформи, ключові стратегічні цілі та очікувані результати в розрізі кількох етапів просування реформи.
Представниці офісу ВООЗ в Європі та Україні поділилися європейським досвідом переходу від системи сегрегованих послуг на базі інституцій до надання комплексу соціальних послуг для людей з інвалідністю та старшого віку в громадах. Зокрема, Технічна офіцерка з довготривалої допомоги Стефані Ілінка розповіла про концепцію довготривалого догляду для людей з інвалідністю та старшого віку в громадах і представила практичні кейси Нідерландів та Великої Британії.
У межах панельної дискусії, присвяченої стану інституційної системи напередодні старту реформи деінституціоналізації, адвокаційна асистентка Fight For Right Євгенія Булана представила результати дослідження фінансування інституційної системи на прикладі пілотної Хмельницької області, що посилює не лише правозахисні та гуманістичні аргументи на користь деінституціоналізації, але й економічні.
«Ми проаналізували бюджетні витрати 26 закладів інституційної системи для повнолітніх людей у Хмельницькій області і виявили, що витрати на утримання самого закладу, як міцного фундаменту системи інституцій, значно перевищують витрати на задоволення прямих потреб конкретної людини та надання їй якісних необхідних послуг. Витрати на харчування, медикаменти й перев’язувальні матеріали, а також забезпечення базовими предметами (одяг, взуття, постільна білизна тощо) становлять 35%, водночас видатки на утримання самого закладу — 65%. Таке співвідношення вказує на те, що, по-перше, система інтернатних закладів є вкрай дорогою, оскільки левова частка видатків спрямовується на обслуговування функціонування системи, а по-друге, ця система не розглядає людину з інвалідністю або старшого віку як пріоритет, а сприймає її лише як ресурс для продовження свого існування і отримання фінансування».
У Fight For Right зауважили, що оцінити обсяг і якість послуги стаціонарного догляду в рамках інституційної системи неможливо, адже наявні дані відображають лише надання послуги «ліжко та харчування». Це свідчить про те, що в інтернатах усі потреби людини зводяться до найнижчого щабля піраміди потреб Маслоу – це дах над головою, їжа, мінімальні умови, базова безпека. Водночас, попри стереотипне уявлення про інституції, як про дешеве рішення для держави, з економічного погляду, стаціонарний догляд на базі інтернатів є дорогою послугою. Величезний ресурс щороку виділяє держава з бюджету та використовує для надання як сегрегованих послуг людям, які не мають інших варіантів підтримки, так і на утримання самої системи інтернатів, як показали підрахунки на прикладі Хмельницької області.
Так, вартість проживання однієї людини в закладі стаціонарного догляду впродовж одного місяця (видатки за всіма бюджетними програмами) на прикладі Хмельницької області становить від 10 825 грн (Дунаєвецький ПНІ) до 23 141 грн (Мазниківський БІ). Хоча люди й досі отримують у цих закладах лише мінімальне задоволення базових потреб.
«Це підтверджує наше бачення того, що питання не в матеріальних можливостях інституцій, а в їхній природі. Оскільки навіть при доволі високому фінансуванні інституції не здатні забезпечити дотримання прав людей з інвалідністю і норм Конвенції, бо їхня сутність прямо суперечить одному з найважливіших прав людини – праву на свободу та гідне і рівне ставлення. Система соціальних послуг, що сконцентрована на наданні послуг стаціонарного догляду на базі інституційних закладів ніколи не мала у своєму центрі людини, і ніколи не матиме, насправді, за своєю природою», – зазначила Євгенія Булана.
Fight For Right підтримує зусилля Міністерства соціальної політики України в початку реалізації реформи деінституціоналізації та готові долучатися до розробки практичних рішень та підходів для забезпечення права кожної та кожного жити незалежно та отримувати належні якісні соціальні послуги в громаді.
Ця публікація підготовлена за фінансової підтримки Міжнародного Фонду «Відродження» (МФВ) та Disabled People’s Organisations Denmark (DPOD) в межах проєктів «Створення передумов для незалежного та гідного життя для всіх» та «Fostering dеinstilutiоnаlisаtiоn of people with disabilities in Ukrаinе», але це не означає, що висловлені в ній погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Фонду, Інституту Відкритого Суспільства (OSF), DPOD та New Democracy Fund (NDF).
