Досліджуючи проблему діяльності в Україні інтернатів як ганебного, але досі легального способу ізолювати людей з інвалідністю, ми фокусуємося на людях – їхніх потребах, бажаннях, мріях та їхніх правах. Громадянське суспільство та Fight For Right розглядають проблему інституціоналізації людей з інвалідністю передусім через призму людиноцентризму. Водночас держава, якій не властиво опікуватися долями індивідуумів, керується принципами максимальної суспільної вигоди. А отже, вона потребує на користь деінституціоналізації не так аргументів правових, гуманістичних та філософських, як економічних.
З огляду на це, а також активізацію роботи Єврокомісії у сфері регулювання європейських видатків в умовах курсу на незалежне життя для кожної та кожного, Fight For Right спільно з Інститутом аналітики та адвокації вирішили поєднати правозахисний та економічний підхід та порахувати, скільки коштує державі наявна монструозна система інституцій для людей з інвалідністю.
Вартість утримання мережі інституцій
У 2025 році в Україні продовжують функціонувати понад 250 інтернатів, у яких мешкає приблизно 38 тис. людей з інвалідністю та старшого віку. Така величезна мережа інституцій обходиться державі у понад 8,7 млрд грн на рік. Ураховуючи щорічний приріст кількості інституціоналізованих людей, ця сума і надалі зростатиме.
Для порівняння: саме таку суму податків сплатили понад 17 тис. мільйонерів в український бюджет за перші 4 місяці 2025 року (!).
Суми вартості місяця утримання однієї людини в інституційному закладі вражають не менше. В середньому це становить 18 433 грн, що співставно з розміром середньої заробітної плати в Україні станом на початок 2025 року і не є шокуючим значенням. Однак подив викликає коливання від найменшого до найбільшого середнього показника по Україні, що сягає подвійної різниці значень – від 12 498 грн у Кіровоградській області до 25 037 грн у релокованих інтернатах з Луганської області.
Ще більше вражає розрив між сумами щомісячних витрат на 1 людину в розрізі закладів, що сягає потрійного значення – від 9 657 грн у Вікторівському психоневрологічному інтернаті Черкащині до 29 130 грн у Хорольському психоневрологічному інтернаті на Полтавщині. Питання, чому в певних закладах та областях витрати становлять кілька десятків тисяч гривень у розрахунку на людину на місяць, а в інших ця сума ледве сягає 10–15 тис. грн., – залишається без відповіді. А точного джерела з аргументами такої різниці, з огляду на обмежену кількість необхідної інформації та звітних документів у відкритому доступі, віднайти не вдається.
85% коштів – на інституцію, 15% – на мешканців і мешканок
Цікаво розглянути і структуру витрат в інституціях, що по-справжньому шокує. Будь-які ілюзії про те, що інституційна система, хоч і не ідеальна, але працює заради людей та турботи про них, розбилась об співвідношення 85 до 15, де 85 – це відсоток фінансування, що скеровується на потреби інституції, а 15 – це частка фінансування потреб безпосередньо мешканців і мешканок.
Саме ця пропорція – 85:15 – демонструє реальне місце людини в інституційній системі – дуже незначне та аж ніяк не пріоритетне.
На харчування, медикаменти та речі особистого користування інституції витрачають від 3 до 28% від загального бюджету. Одразу пригадуються численні звіти Омбудсмена, а також розповіді мешканців інституцій про жахливе та недостатнє харчування, відсутній або ж мінімальний медикаментозний супровід, старі зношені речі та взуття, що не замінюють роками.
Водночас левова частка бюджетів інституцій – це оплата праці персоналу, що складає в середньому 68%. Не втрачаючи оптимізму, можна припустити, що такий високий рівень витрат гарантує всебічну підтримку та надання якісних і різноманітних послуг інституціоналізованим людям, серед яких теоретично можуть бути:
- Догляд стаціонарний
- Соціальна адаптація
- Представництво інтересів
- Консультування
- Інформування
- Посередництво
- Соціальна профілактика
- Соціально-психологічна реабілітація
- Підтримане проживання
- Паліативний догляд
Така кількість різнопланових послуг цілком могла би пояснити те, що оплата праці персоналу залишається домінуючою статтею витрат, якби не одне «але». В реальності практично всі інституції надають виключно послугу стаціонарного догляду, що фактично є послугою «ліжко і харчування» (198 з 216 розглянутих у межах дослідження), тоді як решту перелічених послуг надають від 6 до 28 інституцій.
Інформація щодо кадрового наповнення інституцій також розвінчує міф про “інтернати як осередки надання соціальних послуг для людей з інвалідністю”. У всій інституційній системі зберігається дефіцит висококваліфікованих кадрів та профільних спеціалістів/-ок для надання послуг. Не вистачає понад 32% лікарів/-ок, та майже 25% фахівців/-чинь, які надають соціальні послуги (культурні організатори/-ки, спеціалісти/-ки з трудової терапії, фізичної реабілітації, психологи/-ні, бібліотекарі/-ки та соціальні працівники/-ці). «На плаву» прийнятний рівень кадрової укомплектованості тримають господарсько-обслуговуючі та підсобні працівники та працівниці, а також молодший медперсонал. Така кадрова структура також ставить під сумнів якість та різноманіття послуг, які отримує людина за немалі державні кошти.
Прозорість? Ні, не чули…
Окремою проблемою, чи то пак аргументом проти продовження терміну життя інституційної системи в Україні є прозорість. На Порталі відкритих даних облікові записи мають лише 30 із 216 розглянутих інституцій, а повну наявність звітів про надходження та використання коштів на вебпорталі Spending станом на 1 квітня 2025 року забезпечили лише 7 із 216 аналізованих інтернатів. Ба більше, вивчаючи доступну фінансову звітність закладів виявлено численні помилки, що суттєво ускладнюють оцінку фінансової сторони їхньої діяльності. Можна цілком припустити, що така непрозорість може бути повʼязана і з корупційною складовою, оскільки випадки підозр інституцій у маніпуляціях з тендерами та інших фінансових махінаціях не поодинокі.
Прагнучи віднайти ЛЮДИНУ в економіці інтернатів, ми натомість віднайшли непрозору звітність, численні «ремонти та реконструкції», оплату праці працівників гаража та безліч інших нюансів, що лише віддалено можна повʼязати з благом людини і підтримкою її.
Деінституціоналізація, яку офіційно зобовʼязався провести Уряд України, має повернути у фокус уваги соціальної сфери саме людину, зосередившись на її індивідуальних потребах та бажаннях, а не фінансуванні «стін та стель».
***
Детальніше про фінансування інституційної системи в Україні читайте в дослідженні Fight For Right та Інституту аналітики і адвокації Цінність системи понад цінністю людини: економіка інтернатів в Україні
Дослідження підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» у межах проєкту «Створення передумов для незалежного та гідного життя для всіх», який впроваджує Fight For Right, але це не означає, що висловлені в ньому погляди та вміст є офіційно схваленими або визнаними з боку Фонду та/або Інституту Відкритого Суспільства (OSF).
