Підтримка в ухваленні рішень: міжнародні стандарти

Усі люди з інвалідністю мають правоздатність на рівні з іншими. Більш детально про це можна прочитати у публікації “Правоздатність: міжнародні стандарти”. Окремі групи, а саме люди з інтелектуальною та / або психосоціальною інвалідністю, можуть потребувати підтримки для реалізації своєї правоздатності. Про те, яка саме підтримка дозволить їм реалізувати свою правоздатність, – у цій публікації.

Підтримка в ухваленні рішень

Люди з інвалідністю є великою та неоднорідною групою людей. Очевидно, що й підтримка для них є широким поняттям, що охоплює як неформальні, так і формальні механізми допомоги (різних видів та обсягу).

Наприклад, варто:

обрати одного або декількох довірених помічників/-ць для надання їм допомоги під час реалізації їхньої правоздатності;

вдатися до інших видів підтримки, як-от підтримка “рівний – рівному”;

вдатися до заходів, пов’язаних з універсальним дизайном та доступністю (наприклад, вимагати від приватних та державних суб’єктів надавати інформацію у зрозумілій формі, зокрема жестовою мовою);

розробляти та визнавати різноманітні, зокрема невербальні, методи спілкування для вираження власної волі чи побажань;

забезпечити змогу складання завчасних планів як важливу форму підтримки для багатьох людей з інвалідністю. Завдяки цьому їхня воля може бути врахована у майбутньому в ситуаціях, коли люди з інвалідністю не матимуть змоги повідомити свою думку.

Які гарантії необхідно забезпечити під час надання підтримки?

По-перше, людині з інвалідністю потрібно гарантувати та забезпечити повагу до її прав, волі та вподобань. Бувають випадки, коли після докладання значних зусиль все ж таки виявляється практично неможливим встановити волю та вподобання конкретної людини. Тут головна рекомендація полягає у тому, щоб не користуватися підходом “найкращих інтересів” (цей підхід застосовується щодо дітей). Натомість слід застосовувати “найкраще тлумачення волі та вподобань”. Принцип “кращих інтересів”, якщо говорити про дорослих людей, не є гарантією для забезпечення правоздатності.

По-друге, людина з інвалідністю під час отримання підтримки має бути захищена від зловживань. Всім людям може загрожувати небезпека “недоречного впливу”, тому гарантії захисту повинні враховувати цей аспект. Недоречний вплив проявляється тоді, коли практика спілкування між людиною, яка надає підтримку, та людиною, яка отримує підтримку, має такі ознаки, як страх, агресія, загроза, введення в оману або маніпулювання. Заходи захисту повинні передбачати повагу до прав, волі та вподобань конкретної людини, зокрема й право брати на себе ризики та робити помилки.

Замісне чи підтримуване ухвалення рішень

Міжнародні стандарти містять два підходи до ухвалення рішень.

Для України ще немає усталених термінів українською мовою на позначення ситуації, коли:

рішення ухвалюються за людину (у цій публікації будемо використовувати “замісне ухвалення рішень”, substituted decision making);
коли людина з інвалідністю ухвалює рішення за підтримки іншої людини (у цій публікації будемо використовувати “підтримуване ухвалення рішень”, supported decision making).

Замісне ухвалення рішень може мати різні форми, включно з повною опікою, позбавленням дієздатності за рішенням суду та частковою опікою.

Цим режимам, незалежно від того, як вони називаються, притаманні певні характеристики:

людина з інвалідністю позбавлено дієздатності, навіть якщо це відбувається для ухвалення одного рішення;
опікун/-ка (представник/-ця, який / яка прийматиме всі рішення за людину) призначається кимось іншим без урахування думки чи заперечень людини з інвалідністю;
будь-яке рішення представника людини приймається з “найкращих інтересів” людини, а не на підставі волі та вподобань людини з інвалідністю.

Інший підхід в ухваленні рішень, який необхідно впровадити в Україні на зміну чинного, – це підтримане ухвалення рішень, яке охоплює різні варіанти надання підтримки та пріоритетом у якому є воля та вподобання людини, за яких дотримуються права людини.

До складу підтримуваного ухвалення рішень мають входити нижченаведені елементи:

підтримка має бути доступна для всіх, навіть якщо людина з інвалідністю потребує високого рівня підтримки;
усі форми підтримки повинні ґрунтуватися на волі та вподобаннях людини з інвалідністю;
спосіб спілкування людини не повинен перешкоджати отриманню підтримки, навіть якщо людина з інвалідністю спілкується невербальними способами та / або її розуміє дуже мало людей;
юридичне визнання помічника/-ці (помічників/-ць), формально обраного/-ї (обраних) людиною;
наявність механізму, що дозволяє третім сторонам перевіряти обраних помічників/-ць, а також механізму, що дозволяє третім сторонам оскаржувати рішення помічників/-ць, якщо вони вважають, що помічники/-ці діють не на основі волі та вподобань людини;
доступ до підтримки за номінальною ціною або безоплатно, а також запобігання ситуації, коли брак фінансових ресурсів стає на заваді доступу до підтримки;
підтримка в ухваленні рішень не повинна бути підставою для обмеження інших фундаментальних прав;
людина повинна мати право відмовитися від підтримки, а також у будь-який час припинити її отримання або змінити вид взаємодії;
слід встановити гарантії щодо всіх процесів, пов’язаних із правоздатністю та підтримкою, під час реалізації правоздатності;
надання підтримки для реалізації правоздатності не повинне залежати від оцінок психічної дієздатності людини;
у процесі надання підтримки для реалізації правоздатності потрібні нові, недискримінаційні показники оцінки потреб у підтримці.

Обов’язок держави, яка ратифікувала Конвенцію про права осіб з інвалідністю, полягає у переході від замісного ухвалення рішень до підтримуваного ухвалення рішень.

Це вимагає: