Усі люди з інвалідністю мають однакові права людини. Таке очевидне твердження й надалі можуть піддавати сумніву, коли йдеться про людей з інтелектуальною та / або психосоціальною інвалідністю. Це, зокрема, пов’язано із поширеними стереотипами про нездатність приймати усвідомлені рішення за наявності інвалідності. Результатом такого розуміння інтелектуальної та / або психосоціальної інвалідності часто стає позбавлення людини її правоздатності.
Україна, ратифікувавши Конвенцію ООН про права осіб з інвалідністю, визнала, що люди з інвалідністю мають правоздатність нарівні з іншими в усіх аспектах життя. Єдиного універсального рішення, яке б дозволило всім людям з різною інвалідністю реалізовувати свою правоздатність, не існує. Проте міжнародні стандарти пропонують орієнтир, як поступово відмовитися від інституту опіки та позбавлення людини правоздатності, а також перейти від ухвадення рішень за людину до ухвалення рішень самостійно або з необхідною підтримкою.
Історія показує нам числені групи людей, які в минулому були позбавлені правоздатності через ті чи інші стереотипи (наприклад, це жінки або етнічні меншини в деяких країнах). Однак на сьогодні саме люди з інтелектуальною та / або психосоціальною інвалідністю досі лишаються найчисленнішою групою, позбавленою правоздатності у різних правових системах світу.
Відмова людям з інвалідністю у правоздатності призводить до позбавлення їх можливості нарівні з іншими реалізовувати такі права:
- обирати чи бути обраним;
- мати родину, стосунки та репродуктивні права;
- вибирати обсяг та спосіб лікування;
- право свободи пересування та вільного вибору способу життя;
- тощо.
Що таке правоздатність?
Правоздатність означає здатність мати права та обов’язки (правовий статус) і здійснювати ці права та обов’язки (дієздатність). Правоздатність означає, що всі люди, включно з людьми з інвалідністю, мають правовий статус і дієздатність просто через те, що вони є людьми.
Отже, правоздатність складається з двох елементів:
- перший елемент правоздатності – це правовий статус людини, що передбачає володіння правами та визнання правосуб’єктності; наприклад, йдеться про наявність свідоцтва про народження, звернення за медичною допомогою, реєстрацію для виборів тощо.
- другий елемент правоздатності – це визнання людини суб’єктом права, що означає можливість діяти з урахуванням цих прав і так, щоб ці дії визнавались за законом. Саме в цій частині люди з інвалідністю часто зазнають обмежень. Наприклад, держава може визнавати право власності за людьми з інвалідністю, але не визнавати їхнє право купити або продати власність. Тобто, позбавлення субʼєктності у праві не дає можливості створювати, змінювати чи припиняти правові відносини.
Психічна дієздатність означає навички людини приймати рішення, які, природно, у різних людей є неоднаковими та можуть варіюватися залежно від багатьох факторів, включно із середовищними та соціальними.
Причин обмежень дієздатності, а відповідно й відмови у правоздатності, може бути багато. Проте всі ці причини пов’язані із тим, що інвалідність та / або навички ухвалення рішень людини з інвалідністю сприймаються як законна підстава для позбавлення такої людини правоздатності або зниження її статусу правосуб’єктності.
Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю не допускає дискримінаційного позбавлення правоздатності та вимагає надання підтримки при реалізації правоздатності тим людям, які її можуть потребувати.
Більш детально про те, як забезпечити підтримку людям з інвалідністю в ухваленні рішень під час реалізації правоздатності можна прочитати у публікації “Підтримка в ухваленні рішень: міжнародні стандарти”.
Публікація підготовлена за матеріалами Загального коментаря Комітету з прав осіб з інвалідністю № 1 від 11 квітня 2014 року щодо статті 12 Конвенції про права осіб з інвалідністю.
