
Людина/особа з інвалідністю
До осіб* з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які у взаємодії з різними бар’єрами можуть перешкоджати їхній повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими.
Стаття 1 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.
*Fight For Right віддає перевагу використанню слова “людина”. Слово “особа” вживаємо лише у випадках необхідності цитування національного законодавства чи інших офіційних документів.
Коли необхідно сказати про інвалідність або порушення, вживаємо:
- Людина з інвалідністю
- Людина з фізичними порушеннями, людина, яка користується кріслом-колісним
- Людина з сенсорними порушеннями, незряча людина, людина з порушеннями зору, нечуюча людина, людина з порушеннями слуху
- Людина з інтелектуальними порушеннями
- Людина з психосоціальними порушеннями
НЕ вживаємо застарілі, принизливі та стигматизуючі терміни, які досі можуть використовуватися в офіційних документах як то:
вадирозладирозумова відсталістьліжковохворіпідопічні (щодо людей, які проживають в інституціях)недієздатніспрощена мова
Fight For Right докладає зусиль (читайте Теорію змін) для викорінення розуміння інвалідності виключно у медичній площині, коли в центрі уваги знаходиться стан здоров’я та хвороби людини. Термінологія, яка базується на медичному підході, призводить до хибного розуміння інвалідності, коли в центрі уваги знаходиться діагноз людини, якого потрібно позбутися.
Коректні вирази
Ми усвідомлюємо, що частина термінів ще й досі продовжує використовуватися в нормативно-правових актах, однак ми прагнемо до використання коректної та нестигматизуючої термінології згідно з правозахисним розумінням інвалідності:
Замінюємо некоректні вирази:
- терміни “вади”, “дефект” та “розлади” замінюємо на “порушення”
- термін “розумова відсталість” замінюємо на “інтелектуальні порушення”
- термін “підопічні” замінюємо на термін “отримувачі соціальної послуги стаціонарного догляду” або “мешканці та мешканки інституційних закладів”
- термін “недієздатна особа” замінюємо на “людина, позбавлена дієздатності”
- термін “ліжковохворі”, який ще продовжує використовуватись щодо людей з інвалідністю, має бути замінений на коректний варіант, який не знеособлює людину та не є ярликом. Ми пропонуємо виходити з того, що мова йде про людей, яким мають надаватися різні послуги підтримки
- термін “людина похилого віку” замінюємо на термін “людина старшого віку”
СЛОВНИК
Деінституціоналізація – це процес, який передбачає перехід від інституційних та інших сегрегованих умов проживання до системи, що забезпечує включення до місцевої громади, коли послуги надаються в громаді відповідно до волі та уподобань людини.
Доповідь Управління Верховного комісара ООН з прав людини «Тематичне дослідження щодо права осіб з інвалідністю на самостійне життя та бути включеними до місцевої спільноти» від 12 грудня 2014 року.
Одночасно зі словом “деінституціоналізація” можемо вживати його скорочену версію – “ДІ”.
Інституціоналізація – стосується будь-якого утримання на основі самої лише інвалідності або у поєднанні з іншими підставами, такими як “догляд” чи “лікування”.
Утримання зазвичай відбувається в установах, які включають, але не обмежуються цим переліком:
- соціальні заклади
- психіатричні установи
- лікарні для тривалого перебування
- будинки для людей старшого віку
- спеціалізовані відділення для людей з деменцією
- спеціальні інтернати
- реабілітаційні центри (крім community-based центрів)
- групові будинки, сімейного типу для дітей
- будинки з захищеним чи підтримуваним проживанням
- судово-психіатричні заклади
- транзитні будинки
- хостели для людей з альбінізмом
- колонії для людей з проказою та інші колективні заклади.
Психічні заклади, де людину можуть позбавити волі з метою спостереження, догляду або лікування та/або превентивного затримання, є формою інституціоналізації.
Комітет ООН з прав осіб з інвалідністю «Методичні рекомендації щодо деінституціоналізації, зокрема в екстрених випадках» від 09.09.2022.
Інституційні заклади/інституції – це заклади, що можуть відрізнятися за розміром, назвою та призначенням, але всі вони мають деякі спільні риси і мають дві ключові відмінності від життя в громаді. По-перше, життя в певному сегрегованому середовищі, яке спеціально призначене для проживання людей з інвалідністю або окремих груп людей з інвалідністю; по-друге, що є більш важливим – людина внаслідок інституціоналізації втрачає контроль над власним життям, оскільки правила інституційного закладу є вищими за потреби конкретної людини.
Типи інституцій в Україні, в яких люди з інвалідністю старше 18 років та люди старшого віку отримують послугу стаціонарного догляду:
- психоневрологічні інтернати
- будинки-інтернати для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю
- молодіжні відділення дитячих будинків-інтернатів
- стаціонарні відділення територіальних центрів соціального обслуговування (надання соціальних послуг)
- медичні заклади з надання психіатричної допомоги, де люди перебувають/проживають на постійній основі
Мешканці та мешканки (отримувачі соціальної послуги стаціонарного догляду) інституційних закладів – люди з інвалідністю та люди старшого віку, які постійно проживають/перебувають в інституційних закладах (слово “підопічні”, яке закріплене в типових положеннях про інституційні заклади, не використовуємо)
Незалежний спосіб життя – означає, що люди з інвалідністю забезпечені всіма необхідними інструментами, які дозволяють їм робити вибір, контролювати своє життя, приймати всі рішення, які впливають на їхнє життя.
Загальний коментар № 5 (2017) Комітету ООН з прав осіб з інвалідністюпро самостійний спосіб життя та включення до місцевої спільноти.
Включення до місцевої громади – передбачає повну соціалізацію та доступ до послуг, які можна розділити на дві умовні групи: послуги для людей з інвалідністю та послуги для всіх.
Послуги для людей з інвалідністю – це персональні допоміжні послуги, які призначені для сприяння життю в громаді, запобіганню ізоляції та сегрегації від інших людей. Важливо, щоб метою таких послуг підтримки було досягнення повного залучення до місцевої громади.
Послуги для всіх – це послуги та об’єкти, якими в місцевій громаді користуються усі разом. Вони мають бути в наявності, бути повсюдно доступними та прийнятними для всіх людей з інвалідністю, а також підлягати коригуванню з урахуванням їх потреб.
Загальний коментар № 5 (2017) Комітету ООН з прав осіб з інвалідністю про самостійний спосіб життя та включення до місцевої спільноти.
Правоздатність – означає здатність мати права і обов’язки (правовий статус) і здійснювати ці права та обов’язки (дієздатність). Правоздатність означає, що всі люди, включаючи осіб з інвалідністю, мають правовий статус і дієздатність просто через те, що вони є людьми.
Загальний коментар Комітету з прав осіб з інвалідністю № 1 від 11 квітня 2014 року щодо статті 12 Конвенції про права осіб з інвалідністю.
Замісне ухвалення рішень – може мати різні форми, включаючи повну опіку, позбавлення дієздатності/правоздатності за рішенням суду та часткову опіку, але основною його ознакою є те, що рішення за людину з інвалідністю приймаються іншою людиною з позиції «найкращих інтересів» людини з інвалідністю.
Загальний коментар Комітету з прав осіб з інвалідністю№ 1 від 11 квітня 2014 року щодо статті 12 Конвенції про права осіб з інвалідністю.
Підтримане ухвалення рішень – охоплює різні варіанти надання підтримки людині з інвалідністю у реалізації її правоздатності, де пріоритетом є воля та вподобання людини з інвалідністю та за яких дотримуються права людини.
Загальний коментар Комітету з прав осіб з інвалідністю № 1 від 11 квітня 2014 року щодо статті 12 Конвенції про права осіб з інвалідністю.
Формат легкого читання/простої мови – це формат викладу інформації, яку легко читати та розуміти усім людям.
Основні принципи викладу інформації у форматі легкого читання (простої мови) надано у розпорядженні КМУ від 17.11.2023 №1046-р “Про схвалення рекомендацій щодо викладення інформації суб’єктами владних повноважень у форматах, що забезпечують доступність її сприйняття”.
Розумне пристосування – означає необхідні та відповідні модифікації та облаштування, які не накладають непропорційного чи надмірного тягаря, у разі потреби в конкретному випадку, для забезпечення людям з інвалідністю можливості користуватися або здійснювати на рівні з іншими всіх прав людини та основоположних свобод.
Стаття 2 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю.
Соціальна послуга підтриманого проживання – комплекс заходів спрямований на створення соціально-побутових умов для самостійного проживання, захист їхніх прав та інтересів і залучення їх до життєдіяльності територіальної громади.
Цей комплекс заходів (соціальних послуг підтриманого проживання) включає (не вичерпний перелік):
Державний стандарт соціальної послуги підтриманого проживання осіб похилого віку та осіб з інвалідністю(наказ Мінсоцполітики від 07.06.2017 № 956).
- надання місця для проживання, навчання, розвитку та підтримки навичок самостійного проживання,
- допомоги в організації розпорядку дня та допомоги у веденні домашнього господарства (закупівля і доставка продуктів харчування, ліків та інших товарів, приготування їжі, косметичне прибирання),
- організації медичного патронажу,
- з представництва інтересів,
- надання допомоги в організації взаємодії з іншими фахівцями та службами, інформації з питань соціального захисту населення, допомоги в отриманні безоплатної правової допомоги.
Тренувальна/учбова квартира – призначена для організації навчального проживання людей з інтелектуальною та психосоціальною інвалідністю, для формування соціальних та побутових компетенцій незалежного проживання. Метою таких квартир є підготовка людей з інвалідністю до оволодіння знаннями та практичними навичками, які необхідні для незалежного життя, в громаді.
Методичний посібник «Тренувальна квартира для людей з інтелектуальними та психічними порушеннями».
Соціальна послуга “Учбова/тренувальна квартира” наразі в Україні тільки почала впроваджуватися окремими неурядовими організаціями, тому усталене визначення наразі відсутнє.