Де знайти грошей на деінституціоналізацію (далі — ДІ)?
Звідки та коли виникли інституції?
Якими є наслідки інституційного виховання у подальшому житті людини?
Відповісти на ці та деякі інші питання щодо інституцій, а також розвіяти міф щодо того, що “в інтернатах дітям краще”, допоможе відеокурс “Інституційний догляд: чому потрібен інший підхід?” від громадської спілки “Українська мережа за права дитини”, до розробки якого долучилася Fight For Right.
Міфи про деінституціоналізацію та історія інтернатів: про що розкаже відеокурс
Безкоштовний відеокурс про деінституціоналізацію складається із шести тем, кожна лекція супроводжується перекладом жестовою мовою та має конспект.
Вісім зіркових спікерок і спікерів (Уляна Пчолкіна, Дарʼя Касьянова, Олександра Кольцова, Гліб Буряк, Наталя Ємченко, Анастасія Степула, Сергій Лукашов і Христина Стиранець), розповідають:
як інтернати впливають на життя кожної людини й чому деінституціалізація потрібна всім;
чому ідея про те, що “дітям в інтернатах краще” – це міф;
де взяти гроші на деінституціоналізацію;
чому інтернати несуть руйнівну силу для громад;
чому подарунки до свят дітям в інтернатах не є справді дієвою допомогою;
звідки взялися інтернати — з чого почалася історія інституцій.
Після перегляду лекцій і проходження тестування кожна, кожні та кожен з учасників отримають сертифікат.
Від Fight For Right до розробки відеокурсу як співавторки долучилися консультантка FFR і співавторка проєкту DI Ukraine Ірина Федорович та адвокаційна менеджерка FFR Людмила Фурсова.
“Кого стосується деінституціоналізація? Саме на це питання я намагалася дати відповідь, готуючи матеріал для відеокурсу “Інституційний догляд: чому потрібен інший підхід?”. На мою думку, ДІ стосується кожного, навіть якщо нам здається, що це не так”, — ділиться у розмові з DI Ukraine Людмила Фурсова.
Життя в інституційному закладі, а не в громаді – це реальність для орієнтовно 40 тис. дорослих людей та їхніх родин, кажуть Ірина та Людмила. Якщо зміни не розпочати зараз, то інституціоналізація може стати реальністю у майбутньому для кожного та кожної з нас, коли ми досягнемо старшого віку.
Інституційний заклад – це ризик для людей, які отримають інвалідність з тієї чи іншої причини, або для людей, які втратять житло або рідних внаслідок війни.
Водночас ДІ можлива лише за умови якісних змін в різних сферах: доступність фізичного оточення, транспорту, інформації та послуг. Позитивні зміни в цих сферах відчують на собі всі, підкреслює Людмила Фурсова, адже розбудова системи послуг на рівні громади – це додаткові робочі місця для фахівців та фахівчинь безпосередньо в громадах.
У шостій та останній тема курсу Христина Стиранець, проєктна асистентка Fight For Right, розповість про історію коріння інтернатної системи у світі.
“Моментами може стати моторошно від цього історичного екскурсу. Для прикладу, нацисти вбили 100 тис. дітей і дорослих з інвалідністю, – ділиться вона з DI Ukraine своїми враженнями від участі у проєкті. – Багато з тих, що вижили, зазнали нелюдських тортур і медичних експериментів…Та разом із цим так важливо знати цю історію, аби розвиватись усією країною!”
Вона підкреслює, що інтернати мають зникнути, і вірить, що інформування про ДІ допоможе українкам та українцям зрозуміти, наскільки це важливо та на часі.
“Як багато ми як суспільство знаємо про життя за парканом інтернатної системи? На жаль, поки що дуже мало, а ще менше ми говоримо про ці речі на широкий загал. Цей освітній курс розповість, чому інституції повинні зникнути зовсім. Тож вірю, що проходження даного курсу надихне глядачів та глядачок більш глибоко зануритись у тему деінституціоналізації та розвивати якісні послуги на місцях. Адже свідоме суспільство – це те, що дає змогу жити гідно!”
Близько 70% українок та українців вважають, що інтернати необхідні як дітям, так і дорослим — таку статистику наводить УМПД. Водночас люди з інвалідністю говорять про те, що живуть зі страхом потрапити в інституцію, а проживання там асоціюється у них із “днем сурка”.
“11 років тому я потрапив до психіатричної лікарні у Львові. І відтоді моєю реабілітацією, адаптацією та терапією рухає страх і уява. Ці уява і страх базуються на тому, що якусь частину життя, а можливо і все життя, я можу провести в психіатричній лікарні чи інтернаті”, – говорить у відеопрезентації сайту Di Ukraine художник, куратор мистецьких проєктів “Ательєнормально” Станіслав Туріна.
“На жаль, потрапити в інституцію дуже легко, а вийти з неї — фактично нереально, — погодилася під час презентації платформи Di Ukraine Людмила Фурсова, адвокаційна менеджерка організації Fight For Right. – У мене теж дуже багато страху, тому що я розумію, що я є людиною з інвалідністю. Сьогодні в мене все добре, але може статися все. Я би взагалі не хотіла, щоб інвалідність ставала причиною позбавлення волі”.
“Кожен і кожна з нас за період цієї великої війни зрозуміли, наскільки для всіх нас важливі сенси, щоб ми могли встояти та продовжувати рух, – каже й Христина Стиранець, проєктна асистентка Fight For Right. – Люди, які проживають в інституційних закладах, часто позбавлені будь-яких сенсів. Їхній день схожий на День сурка, там де найбільшим святом є, коли твої потреби задоволені базові. Чи можемо ми зараз свідомо позбавляти тисячі людей сенсу? Думаю, відповідь очевидна, що ні”.
Інтернати для дітей і дорослих: сумна статистика
Станом на початок 2022 року в Україні працювало 722 заклади інституційного догляду за дітьми. За даними Мінсоцполітики, 283 заклади здійснювали інституційний догляд за дорослими. У 2024 році їх залишилося 259 (24 заклади залишилися в окупації, 5 тис. людей були евакуйовані з них у заклади на більш безпечні території). Кількість дорослих з інвалідністю, які потрапили в інституції, за ці два роки збільшилася на 3 тис., визнали в Мінсоцполітики.
У спадок від совєтів Україна отримала не тільки самі інтернати, а й підходи до роботи в них.
“Прямо зараз з людьми в інституціях можуть відбуватися жахливі речі, в тому числі тортури. Інституції – це завжди про позбавлення волі, про позбавлення прав”, – каже голова Fight For Right Юлія Сачук.
Аргументами за інтернати часто служить те, що діти там нагодовані та доглянуті, а не “тиняються вулицею”, як було за батьків, які не виконували своїх обовʼязків, і наслідком чого і стала інституціоналізація, зазначають у “Українській мережа за права дитини”.
Дітей з інвалідністю з року в рік відправляють на спеціальне навчання в закриті школи, розлучаючи з сімʼями, діти опиняються в інтернатах нібито для більше якісного догляду, а волонтерки та волонтери від свята до свята збирають їм подарунки, та чи цей підхід про “влаштувати свято” щось справді змінює в житті дитини?
Численні дослідження показують, що це точно не так, каже Дарʼя Касьянова, голова правління ГС “Українська мережа за права дитини” та програмна директорка МБО “БФ “СОС Дитячі Містечка” Україна”.
Якщо порівнювати з країнами Європи, Україна має найбільший рівень інституціоналізації дітей, зазначає вона на початку відеокурсу – 1,4% українських дітей замкнені в інтернатах:
“На жаль, українське суспільство в цілому не сприймає це як явище негативно. В одному з досліджень 44% опитаних людей не вважали, що інтернати шкодять дітям. 12% зізналися, що ніколи про це не задумувалися, і лише 27% від усіх респондентів знали про негативний вплив інтернатів і дитячих будинків”.
Отже, задача активної спільноти громадянського суспільства — змінити цю ситуацію.
Курс “Інституційний догляд – чому потрібен інший підхід” створено ГС “Українська мережа за права дитини” у межах проєкту “Поверни Україну для всіх дітей” за фінансової підтримки Міжнародного Фонду “Відродження”. Матеріали курсу представляють позицію авторок і авторів і не обов’язково відображають позицію Міжнародного Фонду “Відродження”.
